Від науковця до командира танкового взводу: історія бійця «Локі» з бригади «Скіф»

Кандидат біологічних наук, фахівець із розробки продуктів для світових агрохолдингів, а нині командир танкового взводу. Андрій із позивним «Локі» змінив наукову та корпоративну кар’єру на військову службу й очолив підрозділ бойових машин. Його історію розповіли у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф» Національної гвардії України, передає РЕДПОСТ з посиланням на сторінку бригади у Facebook.

Андрій родом із Донецька. Там залишилася його мала батьківщина, а на українській землі поховані його діди й прадіди. З 2000 року він жив у Києві, де будував наукову та корпоративну кар’єру.

До початку повномасштабного вторгнення чоловік заздалегідь готувався до можливого розвитку подій. Тримав зібрані тривожні рюкзаки та документи. Коли вранці 24 лютого 2022 року над столицею пролунали перші вибухи, сумнівів щодо подальших дій у нього не було.

Після кількох спроб пройти звірку даних у територіальному центрі комплектування Андрій зрештою мобілізувався. Не маючи досвіду строкової служби, він готувався до найскладнішого варіанта – служби в піхоті. Однак після базової військової підготовки потрапив до 5-ї Слобожанської бригади «Скіф», де згодом очолив танковий взвод.

Його цивільна професія, здавалося б, не мала нічого спільного з військовою спеціальністю. Під час спілкування у ТЦК, дізнавшись про досвід Андрія у сфері розробки продуктів харчування, йому навіть жартома пропонували посаду шеф-кухаря. А через зріст у 195 сантиметрів переконували, що в танку йому буде складно.

«Коли мене приїхав забирати командир підрозділу, який виявився навіть трохи вищим за мої 195 сантиметрів, я зрозумів: окей, значить, і з таким зростом у танку працювати можна. Сьогодні ці машини стали для нас чимось надзвичайно близьким», – згадує Андрій.

«Це важка техніка, а отже – важка щоденна праця»

Робота танкового підрозділу не обмежується керуванням багатотонною бойовою машиною. За бронею стоїть щоденна праця людей, від яких залежить справність техніки, її готовність до виконання бойових завдань і безпека всього екіпажу.

«Це важка техніка, а отже – важка щоденна праця. Тут усе вагоме: від снарядів до елементів конструкції. Грязь, мазут, копоть – це наші реалії. Але головне – це наш колектив, як на підводному човні», – розповідає «Локі».

Танковий підрозділ фактично живе як окрема команда, у якій кожен знає свою роль і відповідає за спільний результат. Військові разом обслуговують та ремонтують техніку, готуються до бойових виїздів і вирішують побутові питання. Злагодженість тут не формальність, а необхідна умова ефективної роботи та виживання.

Для Андрія одним із найважливіших результатів командної роботи залишається те, що за час бойової діяльності його підрозділ не втратив жодного побратима. За цим стоять щоденна дисципліна, взаємодопомога, професійність і довіра між військовослужбовцями.

Від цивільного керівника до військового командира

Перехід від цивільного життя, де рішення можна обговорювати та шукати компроміси, до військового командування став для Андрія окремим викликом. У війську відповідальність командира має іншу ціну, а накази потрібно виконувати чітко й без зволікань.

«У цивільному житті ти бос, де багато речей можна обговорювати. У війську ієрархія суворіша: наказ виконується, а не обговорюється», – пояснює військовослужбовець.

Попри зміну професії та життєвих обставин, Андрій чітко розуміє, заради чого продовжує службу. Його мотивація – не допустити, щоб війна перейшла до наступних поколінь.

«Моя головна мотивація – повне розуміння, що ворога треба зупинити тут і зараз. Або це зробимо ми, або передамо цю війну дітям й онукам. Відкату не буде – їх треба зупиняти», – наголошує «Локі».

Історія кандидата біологічних наук, який став командиром танкового взводу, показує, наскільки різним може бути досвід українських військових. До війська долучаються науковці, інженери, підприємці, викладачі та фахівці мирних професій. Їх об’єднує спільна мета – захистити свої родини та Україну.