Між життям і смертю ­– один метр: історія слобожанського гвардійця з позивним «Позитив»

Боєць 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ з позивним «Позитив» пройшов шлях від цивільної роботи до бойових позицій на Харківщині та Бахмутському напрямку.

Як повідомляє РЕДПОСТ з посиланням на 5 Слобожанську бригаду «Скіф» НГУ,  до початку повномасштабного вторгнення військовий із позивним «Позитив» працював токарем і проживав у Золочеві на Харківщині. Сьогодні він служить у 5 Слобожанській бригаді «Скіф» НГУ та обіймає посаду командира відділення. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку. До лав війська він приєднався у лютому 2023 року, після чого пройшов підготовку та був направлений до 4-го батальйону.

«Те, що було на підготовці, ­– це одне. А коли ти вперше заходиш на позиції ­– це зовсім інше відчуття. Там швидко дорослішаєш», ­– згадує він.

Свою службу «Позитив» почав гранатометником. Першим напрямком стали Циркуни.

«Ми стояли на опорних пунктах. Здавалося б, просто позиція, просто чергування. Але ти постійно напружений. Ти не можеш розслабитися ні на хвилину. Якщо ти не додивився, не почув, не зреагував ­– це може коштувати життя не тільки тобі, а й тим, хто поруч», ­– говорить військовий.

Згодом підрозділ перекинули до Серебрянського лісу, який тоді вважався одним із найскладніших відрізків фронту.

«До ворога ­– метрів 50 через дорогу. Ти знаєш, що вони там. Вони знають, що ти тут. І між вами ­– нічого. Ми були постійно “на очах”. Я завжди казав: життя побратимів залежить від того, як ти чергуєш», ­– розповідає він.

Саме там боєць уперше усвідомив, наскільки крихкою є безпека на фронті.

«Ми відпочивали. І раптом ­– приліт. 82-мм міна влучила в дерево. Я навіть не одразу зрозумів, що сталося. Просто різкий звук, удар ­– і все навколо в осколках. Потім уже доходить: до мене не вистачило буквально метра. Тоді я вперше так чітко відчув: між життям і смертю іноді ­– один метр. Просто один метр», ­– пригадує він.

Під час однієї з ротацій ситуація різко загострилася.

«Вони знали, що у нас перезмінка. Це завжди найуразливіший момент. І вони вирішили цим скористатися. Пішли в штурм. Причому кинули “зеків”. Видно було, що їх просто женуть вперед. Ми якраз вводили нову зміну. І замість того, щоб відійти ­– прийняли бій. Ти розумієш: якщо зараз здаси позицію ­– далі буде тільки гірше. Штурм відбили. Одного противника взяли в полон. Він реально загубився. Стояв і не розумів, куди йти», ­– каже «Позитив».

Восени 2023 року підрозділ утримував позиції під Кліщіївкою на Бахмутському напрямку.

«Це зовсім інший рівень інтенсивності. Там постійно гучно. До позицій йшли пішки сім кілометрів. Здається, небагато, але коли над тобою постійно висять дрони ­– це дуже довга дорога. Ми ховалися в ямах, перебігали лісосмугами. Десь перечікували. Ти йдеш ­– і весь час відчуття, що за тобою спостерігають», ­– згадує він.

Після прибуття на позиції боєць устиг лише кілька годин відпочити, коли стався прямий удар по бліндажу.

«Коли дісталися позиції, було лише кілька годин відносного затишшя. Ми зайшли, розмістилися. Я навіть встиг прилягти. І через дві години ­– пряме влучання в бліндаж. Прилетіло в лівий кут. Я був у правому. Нас засипало повністю. Я не пам’ятаю сам момент вибуху. Пам’ятаю вже, як приходжу до тями ­– і темно. Пил, земля, нічого не видно. Мене витягли ­– і я не одразу зрозумів, що поранений. І перше, що зробив ­– почав допомагати копати інших. Бліндаж був двоярусний, перекриття обвалилися. Все привалило колодами. Не всіх вдалося врятувати. Три “Мавіки” тоді висіли прямо над нами. Ми розуміли, що нас бачать», ­– розповідає він.

Попри поранення, «Позитив» залишався на позиції ще добу до прибуття нової групи. Евакуація відбувалася під обстрілами через зруйновані ділянки та підвали. Після цього його доправили до Дружківки, а згодом ­– до Полтави та Києва, де він проходив тривале лікування та реабілітацію.

Після відновлення військовий повернувся до служби й близько року виконував завдання з охорони стратегічних об’єктів у Харкові.

«Постійні навчання, тренування ­– це допомогло повернути форму», ­– зазначає він.

Наприкінці 2024 року гвардієць перевівся до підрозділу охорони та забезпечення, а нині знову виконує бойові завдання на Південно-Слобожанському напрямку.

«Зараз я тут. Роблю те, що маю робити. Ми всі хочемо одного ­– щоб це закінчилося. Але поки воно не закінчилося ­– треба тримати свої позиції», ­– підсумовує «Позитив».

Следите за последними новостями Редпост в Google Новости

Следить