Пам’ять про Бабин Яр навчає нас: найбільші трагедії виростають з байдужості та мовчання. Адже коли зло довго не називають злом - воно вплітає коріння, розростається й, зрештою, перетворює все живе на смерть і руїни.
Боляче думати про 1941 рік, коли батьки йшли на розстріл, тримаючи за руки своїх дітей і знаючи напевно, що врятувати їх неможливо. І ще страшніше усвідомлювати, що сьогодні, через понад вісімдесят років, українські сім’ї засинають з тим самим відчуттям: а чи буде завтра? Чи не зруйнує ворог за ніч їхній дім, чи не забере життя близьких та рідних?
Тільки тоді вбивали нацисти, а зараз - росія. Але суть не змінилася: та сама ненависть, та сама ідеологія винищення, яка спрямована проти мови, культури й самого права народу на існування.
І ми маємо разом з усім світом винести з цієї трагедії урок: берегти життя, захищати одне одного і не дозволити геноциду повторитися.
Вічна пам’ять усім невинним жертвам Бабиного Яру!