URL новости: https://redpost.com.ua/news/1286141-pozivniy-zot-boyatisya-tse-normalno-ale-e-obov-yazok-ta-prikaz-yakiy-treba-vikonati
Позивний Зот: «Боятися – це нормально, але є обов’язок та приказ, який треба виконати»
Михайло, гвардієць із Куп’янського району, розповів про свій шлях від цивільного життя до фронту та про те, як страх стає меншим, коли поруч побратими.
Історію гвардійця розповідає РЕДПОСТ з посиланням на 5-ту Слобожанську бригаду «Скіф».
Мальовниче подвір’я селища неподалік Куп’янська нагадує «садок вишневий коло хати», якби не постійні вибухи десь поруч. На лавці під деревом сидить усміхнений чоловік із палаючими очима. Звати його Михайло, позивний – Зот.
«Працював у фірмі «Зотті», виготовляв взуття. Коли треба було обрати позивний, перше, що спало на думку, стало моїм новим ім’ям», – розповідає Михайло.
До війська Зот потрапив влітку 2024 року. Раніше його не брали до армії через відсутність строкової служби, але перші дні повномасштабного вторгнення змінили все. Вражений обстрілами, він спершу допомагав родичам та волонтерам: возив ліки, евакуював людей, облаштовував рентген-кабінети та підвали для переселенців.
«Я вирішив піти до частини, бо Харків – мій дім. Там мої родичі, квартира, хрещениця. Не можна було допустити, щоб ворог дійшов до міста», – пригадує Зот.
Перші бойові виходи та позиції назавжди залишили слід у пам’яті гвардійця.
«Було страшно. Ми вдвох на всю посадку копали окопи. Страх у всіх є, це нормально. Але коли поруч побратим, його легко поділити. Ми знаємо, для чого тут і що маємо робити – захищати свої родини та домівки», – говорить Михайло.
Плани на мирне життя вже будуються. Разом із дружиною він мріє про дітей.
«Хочеться дівчинку. А якщо пощастить – двійня», – ділиться гвардієць.
Мрії наших військових прості й щирі: мир на рідній землі. «Скіфи» та всі Сили оборони України роблять усе, щоб цей день настав якнайшвидше. Чужого нам не треба, але своє ми нікому не віддамо.
